Володя - один із перших волонтерів у "Rivne Volunteer Community" і з тих людей, яких не треба кликати на допомогу, він сам з'являється в потрібному місці й у потрібний час, як за помахом чарівної палички! Чуйний, працьовитий, хазяйновитий і завжди готовий до дії. Він гарний не тільки у "фізичній допомозі", а й чудовий співрозмовник для будь-якого покоління. "Я хочу, щоб моя дочка виросла Людиною. А для цього я маю стати для неї прикладом, заслужити це, показати, що на мене можна рівнятися. Саме в цьому мені допомагає моя волонтерська діяльність. Вона бачить, що тато несе добро в цей світ і теж починає вчитися творити добрі справи. На моєму прикладі - і це найважливіше!"

Чому саме волонтерство? Людина народжується тільки для того, щоб допомагати іншим, жити для інших! Що для мене волонтерство? Внутрішня психологічна потреба бути потрібним. Це життєва! Духовна! Фізична! Необхідність!!! Допомога іншим - це громада, а громада - це для мене все!  Який напрямок мені найближчий? Звичайно ж, діти! Приїжджаєш в інтернат, віддаєш малечі своє тепло, а дітки обіймуть, відпускати не хочуть і біжать за автобусом із криками: "Приїжджайте скоріше", - і думаєш, що коли хоч на мить зігрів своїм теплом малюків, а оченята сяють щастям, значить, не даремно живеш.

Волонтерство - це частина мене. Почавши, насправді, ні з чого особливого, я просто допомагав людям. Проте з часом я зрозумів, наскільки це потрібно іншим, а також мені самому. Тепер я відчуваю себе справді потрібним. Із великим задоволенням беру участь в акціях і проєктах ВЦ, таких як "День добрих справ", допомога Хеседу, "Збери портфель дитині", "День захисту дітей". Хоча інколи в мене обмаль часу, але коли я можу віддати частину свого часу допомозі іншим, відчуваю гарний настрій і радість, що моя допомога потрібна, не має меж.

Мене звати Олена Вальба і я є волонтеркою ВЦ з дня його заснування. Брала і беру участь практично у всіх волонтерських проєктах центру. Особисто опікуюся проєктом "Барвисті можливості" з роботи з дітьми зі спеціальними потребами, готую та організовую проведення різноманітних мистецьких майстер-класів для них. Я віддаю перевагу сімейному волонтерству, і тому в будь-якій справі зі мною завжди поруч моя сім'я - чоловік і діти, адже це так здорово! Коли я вперше виявила бажання взяти участь у будь-якій добрій і корисній справі - читай, стати волонтером, - мій чоловік мене дуже підтримав. І я дуже рада, що наші діти також вчаться культури волонтерства, розвиваються як особистості, надаючи допомогу іншим і здійснюючи добрі вчинки. Крім того, наше сімейне волонтерство зміцнює стосунки всередині сім'ї, допомагає нам краще зрозуміти один одного і дає можливість побути разом, адже сучасне життя дуже насичене і часом дуже мало часу залишається для найближчих людей.

До волонтерства я прийшла через своїх друзів. Мені дуже подобається працювати з дітками, вони дуже чуйні та чесні, люблю заняття "Глинотерапії", терапевтичну коробку Юнга. Волонтерство - це теплота і щасливі оченята дітей...

Волонтерка бере участь у різних проєктах і заходах з лютого 2016 року. Особливу активність Віка почала проявляти з весни 2017 року, коли розпочався проект "Хліб і Молоко". Тепер вона постійний учасник проєкту, щоп'ятниці виконує свою функцію з доставки посилки в сім'ю Нікітіної Маргарити. Дівчина і жінка швидко знайшли спільну мову. Віка також подружилася з Олею та Олексієм - дітьми Маргарити Рудольфівни, які раніше були активними учасниками різних програм ХБФ "Хесед Бешт". Зараз молоді люди зайняті роботою й активність проявляють рідше. Однак завдяки Віці та її візитам у сім'ю до матері сімейства (яка за станом здоров'я практично не виходить з дому) ця єврейська сім'я відчуває нерозривний зв'язок із громадою. І п'ятничними вечорами вони збираються разом, зустрічають Шаббат і можуть довго розмовляти. Проект "Хліб і Молоко" показав Віці системність роботи волонтерства, і тепер вона думає над створенням власного проекту у 2018 році. Конференція в Кишиневі, в колі однодумців, має посприяти її зростанню як волонтерки, надати впевненості у своїх силах і показати приклади інших активістів.

Мене звуть Генрієтта Цимер, я приїхала з Німеччини, з міста Потсдам. Після закінчення школи я вирішила провести рік за кордоном, попрацювавши як волонтерка в якомусь із проєктів. Я звернулася до організації Aktion Suedzeichen Friedensdienste (німецька організація "Акція спокути в ім'я миру", відома своїми міжнародними волонтерськими програмами), бо їхні проєкти мене дуже привабили. Я взагалі виявляю глибокий інтерес до історії, культури та релігій інших народів. Із середини вересня цього року я волонтер у Львові. Мені подобається працювати волонтером, бо це чудово - присвячувати свою працю не самому собі, а тим хто її найбільше потребує! Мені подобається допомагати іншим людям і проводити час з ними. У Львові я зустріла дуже багато доброзичливих і добрих людей. Волонтерську роботу налагоджувати нелегко. Тим не менш, я дуже задоволена завданнями, які я отримую або шукаю сама, і сподіваюся в майбутньому розширити ще більше свою участь у волонтерських проєктах!

Розенфельд Олександр Михайлович 26.08.1984 р. Освіта вища економічна Учасник громадських програм з 2001 року (літні сімейні табори, дитячий клуб, театр-студія). З 2014 року - співробітник БЦ "Хесед Емуна", координатор Volunteer Community у м. Вінниця та Вінницькій області.

Я - волонтер, бо краще давати, ніж брати. Чим можу - тим допомагаю. Тому, Я - волонтер!

Діма - людина, яка завжди готова прийти на допомогу. Спокійний, злегка сумний, але, при цьому, завжди відповідальний. Йому можна доручити будь-яку роботу, знаючи, що вона буде виконана якісно і вчасно. Координатор волонтерського центру м. Конотоп жодного разу не чув від нього якихось скарг, або слова "ні". Саме такі люди роблять наше життя легшим, а світ добрішим!

Мої діти ростуть у єврейській громаді. І я усвідомлюю, як багато громада дає мені та моїй родині. Я відчуваю потребу і бажання допомагати іншим і просто бути вдячною за все, що робиться для мене. За можливості, перед єврейськими святами в рамках проєкту "Свято в кожну домівку" я розношу подарунки нашим самотнім підопічним. Разом із моєю мамою я є волонтером у проєкті "Старший брат". Але моя найбільша любов - це проєкт "Бабусині рецепти", де я готую разом зі своїми дітьми. Дякую за можливість допомагати іншим і отримувати від цього задоволення.

Анастасія - мама особливої дівчинки. "Моя історія волонтерства почалася не з діагнозу моєї дитини. Тому що на той момент, я, як і будь-яка мама, шукала "чарівну" таблетку, шукала лікарів, клініки, які можуть допомогти моїй дитині. Нам із донькою 2014 року довелося покинути рідне місто у зв'язку з непростою ситуацією в Україні та переїхати до м. Суми. Коли лікарі в один голос сказали, що для нас єдиний вихід - школа-інтернат, - я сама повірила в це. І побачила все зсередини. Як навчаються діти з особливими потребами, ставлення до них. Я бачила різних мам і тат. Таких розгублених і не дуже. Ці діти перебувають у своєму світі - світі нечуючих людей. Мені так захотілося розширити їхній кругозір і показати їм інший світ. З цього почалася моя волонтерська діяльність. Я знаходила можливість і почала організовувати екскурсії, майстер-класи, робити спільні заходи з дітьми, які чують. Ми з чоловіком перевела нашу доньку до загальноосвітньої школи. Це рішення було дуже складним. Ми за інклюзію. Ми за єдиний світ для всіх. Не хочеться, щоб світ ділився для тих, хто чує, і для тих, хто не чує. Він один для всіх!"