Я, Табакіна Юлія, практичний психолог Криворізького ліцею № 24 і консультант Гарячої лінії психологічної підтримки м. Кривий Ріг з початку повномасштабного вторгнення зайняла активну громадську позицію. Кривий Ріг від початку повномасштабного вторгнення зайняла активну громадську позицію і вибрала для себе ті сфери діяльності, де я зможу бути корисною. Надаю безоплатну психологічну допомогу, консультую та створюю психологічні програми для підтримки дітей та молоді, а також беру активну участь у різноманітних благодійних акціях, забігах та проєктах. З 2023 року долучилася до дружньої та креативної команди Kryvyi Rih Volunteer Community, де очолила Книжковий клуб "Читануті". Клуб був створений з метою популяризації української літератури, української мови, сучасних авторів та читання, взагалі. Ми організовуємо заходи, де люди можуть обмінюватися книжками, віддавати їх у лікарню або віддавати їх на переробку. За отримані кошти ми можемо фінансувати різні проєкти нашого Центру. У майбутньому планую розширити межі клубу до проведення лекції, тренінгів, освітніх заходів, груп підтримки та івентів на різні психологічні теми. Організувати книжковий клуб для дітей та підлітків, де вони не лише читатимуть книжки, а й обговорюватимуть їх із психологічним підґрунтям, розглядатимуть теми, що сприятимуть розвитку емоційного та соціального інтелекту. Створення читацької групи для людей з особливими потребами або іншими вразливими групами.

Привіт, мене звуть Даша, мені 19 років. Я закінчила курси перукарського мистецтва. Волонтерська діяльність стала важливою частиною мого життя завдяки координаторці Волонтерського Центру. Вона запропонувала мені брати участь у проєкті "Плед тисячі сердець". Спочатку ми почали в'язати квадратики вдома, а потім я стала активною членкою волонтерської команди Krivoy Rog Volunteer Community. Мій перший досвід включав участь у "Дні Добрих Справ", де я допомагала іншим перукарям заплітати дівчатам коси. Я дуже вдячна організаторам за можливість взяти участь у цій акції. Зараз я із задоволенням приїжджаю до волонтерського центру, бо щоразу тут з'являється можливість творити добрі справи. Ми готуємо хали, відвідуємо бабусь і дідусів, готуємо смаколики для допомоги нашим хлопцям. Нещодавно ми передали обладнання для передчасно народжених дітей у пологовий будинок, і це були неймовірні емоції. Волонтерство дарує мені радість і задоволення від можливості допомагати тим, хто цього потребує. Я хочу побажати всім нам натхнення, нових дивовижних проєктів, позитиву та непередаваних емоцій! Дякую, що ви робите добрі справи і надаєте можливість приєднатися до вас у цьому чудовому світі волонтерства!

Моя історія волонтерства почалася, коли я звільнилася з роботи. Щоб позбутися негативних думок, я вирішила зайнятися перебором залишків пряжі. Ці залишки були дуже маленькими клубочками, і мені було шкода викидати їх. Я захотіла зв'язати щось маленьке і миленьке. У пошуках схем для виробів я заглянула в інтернет і натрапила на "Клуб 28 петель Україна". Знайшла координатора в місті Кривий Ріг. На даний момент я вже майже 2 роки є волонтером у "Клубку Добра" міста Кривий Ріг. Не знаю, це багато чи мало, але для мене цей рік був сповнений нових приємних знайомств і добрих справ. Я не рахувала, скільки шапочок, шкарпеток і жилетів-пледів я зв'язала. Але завжди в'язала з добрими побажаннями і частинкою себе. Віддай частинку доброти вашої душі, і вона перетвориться на більшу та об'єднається з іншими частинками. Таким чином, добро і світло ніколи не зникнуть.

Доброго дня, я Губко Євгенія Вікторівна, 58 років, пенсіонерка, на групі інвалідності. Років 5-6 тому побачила по телевізору про "Клуб 28 петель" і в'язала для недоношених діток, і для дітей у дитячі будинки. У 2021 дізналася про волонтерську роботу і долучилася до в'язання пледа 1000 сердець. Чужих дітей і чужої біди не буває. Творіть добро.

Я народилася в єврейській родині 11 листопада 1947 року. Закінчила Запорізький медичний інститут за спеціальністю фармакологія. У 2008 році потрапила в Хесед і з того моменту стала волонтеркою. Я - акторка волонтерської театральної студії "Шпиль", співачка хору "Золоті голоси", беру активну участь у проєкті "Допомога вдома" і є волонтеркою програми "Відкритий дім". Мій девіз: "Дарувати тепло людям"! Друзі, пам'ятайте, що так важливо віддавати своє тепло і допомогу нужденним людям!

Мене звати Олена Романенко, моя історію волонтерства почалася з того, що я почала варити борщі. Згодом у мене почали надходити замовлення на пиріжки для військових, які служать у гарячій точці. Одного разу хтось приніс парафін, і я вирішила використати його для виготовлення окопних свічок. З цього моменту моя діяльність стала більш різноманітною і корисною. У якийсь момент я побачила рекламу Школи волонтерів при Благодійному Фонді "Хесед Хана" і вирішила піти вчитися. Я брала участь у різних проєктах, починаючи з "Дня Добрих Справ", а нині я беру активну участь у проєкті "Марафон подяки". Наша група волонтерів займається збором речей для родин військовослужбовців і допомагає переселенцям знайти одяг, взуття, посуд, постільну білизну та багато іншого. Наші зусилля не минули дарма, і завдяки ефекту "теплих ручок" та підтримці наших друзів і знайомих, ми змогли зібрати вражаючу кількість речей. Ці речі ми передали сім'ям, які перебували у важкій ситуації. Моя волонтерська участь не тільки приносить користь тим, хто її потребує, а й наповнює моє життя сенсом і радістю. Я переконана, що спільні зусилля та доброта можуть зробити світ кращим.

Мене звати Анна. Напевно, у волонтерство мене привели мої батьки, яких немає з нами вже майже 45 років. Вони пішли з життя дуже молодими з інтервалом у 8 місяців, один за одним. Хоча вони не були волонтерами в сучасному розумінні, їх пам'ятають з повагою і говорять про них добрі слова й досі. З плином часу їхні вчинки та дії стають дедалі значимішими. Коли ми з сестричкою були маленькими, вони виносили у двері біле простирадло і діапроектор, збирали всіх дітей, прибирали стільці з усіх боків, і тато показував діафільми, а мама читала тексти. Коли ми пішли до школи, для наших однокласників не було найкращих друзів, які могли б дати пораду або допомогти з організацією та вирішенням суперечок. Вони працювали в колишньому РУ ім. Кірова - мама у відділі кадрів, а тато був заступником директора з охорони праці. Про те, як вони допомагали співробітникам, я дізнаюся вже від дітей та онуків працівників, які досі пам'ятають їхні добрі справи. Я можу розповідати багато про них, але краще піти і побачити на власні очі.

Волонтерством почав займатися ще в школі, допомагав бабусям, дідусям, їздив у дитячі будинки-інтернати. Після школи продовжив займатися волонтерством в університеті. А цієї весни його запросили взяти участь у благодійній акції від єврейської громади, яка мала назву "День добрих справ", також брав участь у цій самій акції, але в Дніпропетровську. Після цього його взяли у волонтери на постійну основу. Чому я займаюся волонтерством? Це єдиний вид діяльності, яким я займаюся від чистого серця, і просто так віддаю частинку себе іншим людям. І ще напевно, мені хочеться, щоб люди, які з тих чи інших причин не можуть допомогти собі самі знали, розуміли та відчували допомогу від волонтерів. Що я хочу від цієї діяльності? Хочу відчувати себе потрібним, перед тими кому допомагаю. Нові знайомства з такими ж хлопцями, які допомагають іншим. І розуміння того, що наша допомога приносить щастя тим, кому ми допомагаємо.

Привіт! Мене звати Чабаненко Світлана Миколаївна, і я живу в чарівному місті Кривий Ріг з 24 вересня 1996 року. Моє життя наповнене трьома важливими складовими: в'язанням, читанням книг і моїми пухнастими котиками. Одного разу подруга поділилася зі мною інформацією про проєкт "Клубок добра", який тільки почав свою роботу. Завдяки цьому проєкту, я змогла не тільки створити чудові комплекти для своєї онуки, а й почала в'язати для онучок і передчасно народжених малюків. Це дало мені змогу надавати їм тепло і комфорт у цей важкий період. Моя радість полягає в усмішках матерів цих дітей, і це надихає мене продовжувати мою творчу діяльність. Бажаю мережі Volunteer Community ще більше світлих волонтерів і вдячних клієнтів. Дякую вам за те, що ви робите!

Мене звати Тетяна Єрушевич. Після переїзду до Кривого Рогу в пошуках розвиваючих занять для своєї дитини, я зіткнулася з прекрасною можливістю стати частиною волонтерської родини. Усе почалося з того, що я побачила оголошення про волонтерські можливості в групі "Volunteer Community" на Facebook. Одразу ж це привернуло мою увагу, і я вирішила спробувати. Спочатку я просто водила свою дитину на гуртки, але одного разу, спостерігаючи за роботою волонтерів, їхньою самовідданістю та ентузіазмом, я відчула, що хочу зробити свій внесок у цю добру справу. Відтоді я стала активним учасником усіх волонтерських ініціатив. Мені пощастило допомагати генерувати ідеї та координувати проєкт "Шабатний гість", який передбачає випічку хал та інших страв. Цей проєкт справді особливий, бо він об'єднує людей і створює атмосферу тепла та гостинності. Мій досвід волонтерства навчив мене того, що доброта і солідарність здатні змінити світ навколо нас. Я бажаю кожному волонтеру в нашій мережі продовжувати запалювати світлом добра ще більше сердець, не тільки в нашій країні, а й у всьому світі. Давайте разом робити наш світ кращим!

Багато хто думає, що найкраща допомога - це гроші. Озираючись назад, я бачу, якій величезній кількості людей я надала допомогу, не усвідомлюючи цього ще до того, як з'явився волонтерський рух у Кривому Розі. Я відгукувалася на допомогу бабусі-сусідки: підстригти її, принести продукти, купити ліки, прибрати у квартирі, допомогти розібратися в телефоні і навчити її користуватися ним, і багато іншого. Бабуся раділа, і не могла повірити, що таке можливо просто так (це питання про допомогу без грошей). Це було для мене звичайним покликом "внутрішнього голосу". Мені здається, що в сучасному світі, де і так багато приводів для розладів, подарувати привід для радості - велике щастя. За ці роки в мене є досвід, яким я хочу ділитися з іншими, розповісти про нього тим, хто ще не зрозумів, хто такий волонтер. Найголовніше, що в мене є відчуття того, що я займаюся дійсно потрібною справою.

Волонтерство - це моє покликання, поклик душі та усвідомлений шлях, який можна назвати стилем життя. У нашому суспільстві завжди бракує людяності, коли починаєш дивитися навколо... Я долучилася до команди волонтерів саме за внутрішнім спонуканням, тут поєдналися моя любов до дітей та рукоділля. Для мене в'язання мініатюрного одягу - це справжнє задоволення. Проєкт "Клубок добра" у мережі Volunteer Community став відправною точкою мого волонтерського шляху в цій команді. Потім Тетяна Куц, яка очолювала цей проєкт, запропонувала мені стати координатором проєкту. Без роздумів я погодилася, бо якщо досвідчена людина побачила в мені потенціал, значить, я зможу впоратися з усіма завданнями. Так почалася нова глава мого волонтерства. Керувати волонтерами - це величезна відповідальність, яка вимагає безліч навичок. Але завдяки команді фей-волонтерів я легко адаптувалася. Я відчуваю, що знаходжусь на своєму шляху, і, незважаючи на всі стереотипи, зараз усі люди усвідомлюють, наскільки важливим є волонтерство.