Мене звуть Лариса Воровко. Нині я працюю фахівцем у комунальній сфері, і раніше в мене було кілька професійних напрямків. Проте щоразу я знаходила в цих змінах багато позитивних моментів: нові знання, навички, знайомства та друзів. Досвід завжди цінний! Я долучилася до Volunteer Community при Хесед Хана в грудні 2021 року через сильне бажання допомагати тим, хто цього потребує, і тому що я вмію в'язати. Я натрапила на звернення про допомогу у в'язанні речей для "поспішайок" однієї з благодійних організацій у соціальних мережах і вирішила зателефонувати. Ми поспілкувалися, і відтоді я стала активним членом клубу "Клубок добра" при Хесед Хана. Я люблю вчитися і постійно розвиватися (особливо неформальну освіту), тому не проґавила можливості взяти участь в онлайн-навчанні в школі Volunteer Community. Це справді чудова школа, і я рекомендую її всім! Я пишаюся тим, що я частина креативної команди однодумців!

Я, Табакіна Юлія, практичний психолог Криворізького ліцею № 24 і консультант Гарячої лінії психологічної підтримки м. Кривий Ріг з початку повномасштабного вторгнення зайняла активну громадську позицію. Кривий Ріг від початку повномасштабного вторгнення зайняла активну громадську позицію і вибрала для себе ті сфери діяльності, де я зможу бути корисною. Надаю безоплатну психологічну допомогу, консультую та створюю психологічні програми для підтримки дітей та молоді, а також беру активну участь у різноманітних благодійних акціях, забігах та проєктах. З 2023 року долучилася до дружньої та креативної команди Kryvyi Rih Volunteer Community, де очолила Книжковий клуб "Читануті". Клуб був створений з метою популяризації української літератури, української мови, сучасних авторів та читання, взагалі. Ми організовуємо заходи, де люди можуть обмінюватися книжками, віддавати їх у лікарню або віддавати їх на переробку. За отримані кошти ми можемо фінансувати різні проєкти нашого Центру. У майбутньому планую розширити межі клубу до проведення лекції, тренінгів, освітніх заходів, груп підтримки та івентів на різні психологічні теми. Організувати книжковий клуб для дітей та підлітків, де вони не лише читатимуть книжки, а й обговорюватимуть їх із психологічним підґрунтям, розглядатимуть теми, що сприятимуть розвитку емоційного та соціального інтелекту. Створення читацької групи для людей з особливими потребами або іншими вразливими групами.

Мене звати Інна Мартем'янова. Я працівник найбільшого металургійного підприємства в Європі АМКР, любляча дружина, мама чудової дівчинки та волонтерка. Для мене волонтерство - це можливість дарувати свою теплоту тим, хто найбільше її потребує! Тому, коли я дізналася про проєкт "Клубок добра", я долучилася до нього не замислюючись! Емоції, які я отримала, зв'язуючи свій перший "шедевр", я запам'ятаю на все життя! А знати, що цей пледик зігріє малечу, це просто чудово! Чому я займаюся волонтерством? Не знаю як для кого, але для мене це своєрідна профілактика емоційного вигорання. Волонтерство - це не хобі, це те, без чого я вже не уявляю своє життя! З моєї роботи я отримую величезне задоволення, тому що я знаю, що вона приносить користь іншим людям. Волонтерство - це інвестиція свого часу, зусиль і таланту. Так, ви вкладаєте найдорожче, що є у людини - свій час, але натомість ви отримуєте досвід, навички, нових друзів і море емоцій. Допомагаючи іншим, ви стаєте кращими! Тому я переконана, що кожен із нас може стати волонтером. Головна вимога - це бажання! Бажання допомагати людям і робити наш світ кращим!

Мене звати Тетяна Єрушевич. Після переїзду до Кривого Рогу в пошуках розвиваючих занять для своєї дитини, я зіткнулася з прекрасною можливістю стати частиною волонтерської родини. Усе почалося з того, що я побачила оголошення про волонтерські можливості в групі "Volunteer Community" на Facebook. Одразу ж це привернуло мою увагу, і я вирішила спробувати. Спочатку я просто водила свою дитину на гуртки, але одного разу, спостерігаючи за роботою волонтерів, їхньою самовідданістю та ентузіазмом, я відчула, що хочу зробити свій внесок у цю добру справу. Відтоді я стала активним учасником усіх волонтерських ініціатив. Мені пощастило допомагати генерувати ідеї та координувати проєкт "Шабатний гість", який передбачає випічку хал та інших страв. Цей проєкт справді особливий, бо він об'єднує людей і створює атмосферу тепла та гостинності. Мій досвід волонтерства навчив мене того, що доброта і солідарність здатні змінити світ навколо нас. Я бажаю кожному волонтеру в нашій мережі продовжувати запалювати світлом добра ще більше сердець, не тільки в нашій країні, а й у всьому світі. Давайте разом робити наш світ кращим!

Багато хто думає, що найкраща допомога - це гроші. Озираючись назад, я бачу, якій величезній кількості людей я надала допомогу, не усвідомлюючи цього ще до того, як з'явився волонтерський рух у Кривому Розі. Я відгукувалася на допомогу бабусі-сусідки: підстригти її, принести продукти, купити ліки, прибрати у квартирі, допомогти розібратися в телефоні і навчити її користуватися ним, і багато іншого. Бабуся раділа, і не могла повірити, що таке можливо просто так (це питання про допомогу без грошей). Це було для мене звичайним покликом "внутрішнього голосу". Мені здається, що в сучасному світі, де і так багато приводів для розладів, подарувати привід для радості - велике щастя. За ці роки в мене є досвід, яким я хочу ділитися з іншими, розповісти про нього тим, хто ще не зрозумів, хто такий волонтер. Найголовніше, що в мене є відчуття того, що я займаюся дійсно потрібною справою.

Мене звати Юлія Марченко, і я проживаю в прекрасному місті Кривий Ріг. Мій захопливий волонтерський шлях центрі Volunteer Community розпочався із запрошення від моєї надзвичайно відданої подруги. Мене миттєво зачарував проєкт "Клубок Добра" з огляду на моє вміння майструвати неймовірні речі з вовни. Разом із майстрами цього чудового проєкту, ми почали в'язати комплектики для передчасно народжених діточок, надаючи їм комфорт і любов. Згодом я розробила власний неповторний проєкт під назвою "Куля Творчості", який справді переповнений незабутніми моментами. Цей проєкт здатний торкнутися широкої аудиторії, починаючи від непосидючих діточок і до мудрих літніх людей. Ми разом займаємося незвичайною творчістю, яка допомагає нам розслабитися, знайти відпочинок для нашого багатогранного розуму і отримати неперевершене задоволення від кожного кроку творчого процесу.

Я однозначно оптиміст, який не втомлюється дякувати життю, світобудові, Всевишньому за його можливості та уроки. Але оптиміст, який реально дивиться на навколишній світ. Намагаюся у всіх життєвих ситуаціях знайти позитивний момент, коли це не виходить - починаю дивитися на проблеми під іншим кутом. Прагну незалежності, але не вважаю, що будь-яка мета може виправдати засоби. Усі мої дії та вчинки пронизані чесністю та відкритістю. Не люблю і вкрай рідко терплю брехню та лицемірство. Чому я почала займатися волонтерством? Тому що відчула необхідність у допомозі іншим людям. Якщо у мене є фізична, фінансова, розумова можливість допомогти людині, у якої такої можливості немає, то потрібно діяти. Важливим фактором волонтерства є і моє прагнення навчити своїх дітей бути людьми. Справжніми. Чистими, щедрими, такими, що вміють зрозуміти і прийняти, такими, що вміють поділитися своїми знаннями, силами, радістю і можливостями. Мої побажання охочим стати частиною VC такі: не бійтеся почати "волонтерити"! Це затягує, відкриває нові можливості вашого великого і доброго серця!

Я, Черних Галина Василівна працювала економістом, а зараз пенсіонер. Усе життя займалася плетінням, вишивкою, шиттям. Коли дізналася про клуб "28 петель", із задоволенням взялася за в'язання речей для недоношених діток. Потім плели пледики для рекорду, який занесли до книги "Рекордів України", а потім почала в'язати шкарпетки для наших захисників.

Через деякий час ми почали шити адаптивну білизну, шопери, сумочки та ремонтуємо одяг клієнтам "Хесед Хана".

Бажаю команді Volunteer Community безмежної мотивації та ентузіазму в нашій благородній справі. Нехай кожен створений проєкт приносить задоволення і підтримку тим, про кого ми піклуємося.

Волонтерство - це моє покликання, поклик душі та усвідомлений шлях, який можна назвати стилем життя. У нашому суспільстві завжди бракує людяності, коли починаєш дивитися навколо... Я долучилася до команди волонтерів саме за внутрішнім спонуканням, тут поєдналися моя любов до дітей та рукоділля. Для мене в'язання мініатюрного одягу - це справжнє задоволення. Проєкт "Клубок добра" у мережі Volunteer Community став відправною точкою мого волонтерського шляху в цій команді. Потім Тетяна Куц, яка очолювала цей проєкт, запропонувала мені стати координатором проєкту. Без роздумів я погодилася, бо якщо досвідчена людина побачила в мені потенціал, значить, я зможу впоратися з усіма завданнями. Так почалася нова глава мого волонтерства. Керувати волонтерами - це величезна відповідальність, яка вимагає безліч навичок. Але завдяки команді фей-волонтерів я легко адаптувалася. Я відчуваю, що знаходжусь на своєму шляху, і, незважаючи на всі стереотипи, зараз усі люди усвідомлюють, наскільки важливим є волонтерство.

Мене звати Анна. Напевно, у волонтерство мене привели мої батьки, яких немає з нами вже майже 45 років. Вони пішли з життя дуже молодими з інтервалом у 8 місяців, один за одним. Хоча вони не були волонтерами в сучасному розумінні, їх пам'ятають з повагою і говорять про них добрі слова й досі. З плином часу їхні вчинки та дії стають дедалі значимішими. Коли ми з сестричкою були маленькими, вони виносили у двері біле простирадло і діапроектор, збирали всіх дітей, прибирали стільці з усіх боків, і тато показував діафільми, а мама читала тексти. Коли ми пішли до школи, для наших однокласників не було найкращих друзів, які могли б дати пораду або допомогти з організацією та вирішенням суперечок. Вони працювали в колишньому РУ ім. Кірова - мама у відділі кадрів, а тато був заступником директора з охорони праці. Про те, як вони допомагали співробітникам, я дізнаюся вже від дітей та онуків працівників, які досі пам'ятають їхні добрі справи. Я можу розповідати багато про них, але краще піти і побачити на власні очі.

Я народилася в єврейській родині 11 листопада 1947 року. Закінчила Запорізький медичний інститут за спеціальністю фармакологія. У 2008 році потрапила в Хесед і з того моменту стала волонтеркою. Я - акторка волонтерської театральної студії "Шпиль", співачка хору "Золоті голоси", беру активну участь у проєкті "Допомога вдома" і є волонтеркою програми "Відкритий дім". Мій девіз: "Дарувати тепло людям"! Друзі, пам'ятайте, що так важливо віддавати своє тепло і допомогу нужденним людям!

Доброго дня, я Губко Євгенія Вікторівна, 58 років, пенсіонерка, на групі інвалідності. Років 5-6 тому побачила по телевізору про "Клуб 28 петель" і в'язала для недоношених діток, і для дітей у дитячі будинки. У 2021 дізналася про волонтерську роботу і долучилася до в'язання пледа 1000 сердець. Чужих дітей і чужої біди не буває. Творіть добро.