Мене звати Інна Мартем'янова. Я працівник найбільшого металургійного підприємства в Європі АМКР, любляча дружина, мама чудової дівчинки та волонтерка. Для мене волонтерство - це можливість дарувати свою теплоту тим, хто найбільше її потребує! Тому, коли я дізналася про проєкт "Клубок добра", я долучилася до нього не замислюючись! Емоції, які я отримала, зв'язуючи свій перший "шедевр", я запам'ятаю на все життя! А знати, що цей пледик зігріє малечу, це просто чудово! Чому я займаюся волонтерством? Не знаю як для кого, але для мене це своєрідна профілактика емоційного вигорання. Волонтерство - це не хобі, це те, без чого я вже не уявляю своє життя! З моєї роботи я отримую величезне задоволення, тому що я знаю, що вона приносить користь іншим людям. Волонтерство - це інвестиція свого часу, зусиль і таланту. Так, ви вкладаєте найдорожче, що є у людини - свій час, але натомість ви отримуєте досвід, навички, нових друзів і море емоцій. Допомагаючи іншим, ви стаєте кращими! Тому я переконана, що кожен із нас може стати волонтером. Головна вимога - це бажання! Бажання допомагати людям і робити наш світ кращим!

Доброго дня, я Губко Євгенія Вікторівна, 58 років, пенсіонерка, на групі інвалідності. Років 5-6 тому побачила по телевізору про "Клуб 28 петель" і в'язала для недоношених діток, і для дітей у дитячі будинки. У 2021 дізналася про волонтерську роботу і долучилася до в'язання пледа 1000 сердець. Чужих дітей і чужої біди не буває. Творіть добро.

Привіт! Мене звати Шмалько Анастасія, я живу в прекрасному місті Кривий Ріг. Мені 16 років, навчаюся в школі. Хоч я і відчувала сильне бажання стати волонтеркою з початком повномасштабної війни, мої плани здійснилися не одразу, бо змушена була поїхати за кордон. Після повернення в Україну, я почала активно шукати волонтерські організації і натрапила на "Kryvyi Rih Volunteer Community". Натхненна їхньою діяльністю, я залишила свій номер, і зі мною зв'язалася прекрасна волонтерка Ломачевська Марія. Її розповіді про роботу організації викликали в мене глибокий інтерес. Наразі я беру активну участь у проєкті "Взаємодія" та беру участь у зборі донатів для ЗСУ на різних заходах. Я планую долучатися до ще більшої кількості проєктів, а також збираюся взяти участь у школі волонтерів. Kryvyi Rih Volunteer Community - чудова організація з чудовими людьми, завжди готовими допомогти і підтримати. Надзвичайно легко знаходити спільну мову з цією чудовою командою. Я дуже хочу продовжувати розвиватися в цій волонтерській організації і дарувати свою допомогу і доброту. Бажаю вам натхнення, безлічі ідей і нових проєктів для розвитку вашої волонтерської діяльності. Нехай ваша творчість і успіхи зростають із кожним новим проєктом. Я безмежно вдячна, що стала частиною цієї команди. Хочу висловити вдячність кожному, хто бере активну участь у житті волонтерів!

Я, Табакіна Юлія, практичний психолог Криворізького ліцею № 24 і консультант Гарячої лінії психологічної підтримки м. Кривий Ріг з початку повномасштабного вторгнення зайняла активну громадську позицію. Кривий Ріг від початку повномасштабного вторгнення зайняла активну громадську позицію і вибрала для себе ті сфери діяльності, де я зможу бути корисною. Надаю безоплатну психологічну допомогу, консультую та створюю психологічні програми для підтримки дітей та молоді, а також беру активну участь у різноманітних благодійних акціях, забігах та проєктах. З 2023 року долучилася до дружньої та креативної команди Kryvyi Rih Volunteer Community, де очолила Книжковий клуб "Читануті". Клуб був створений з метою популяризації української літератури, української мови, сучасних авторів та читання, взагалі. Ми організовуємо заходи, де люди можуть обмінюватися книжками, віддавати їх у лікарню або віддавати їх на переробку. За отримані кошти ми можемо фінансувати різні проєкти нашого Центру. У майбутньому планую розширити межі клубу до проведення лекції, тренінгів, освітніх заходів, груп підтримки та івентів на різні психологічні теми. Організувати книжковий клуб для дітей та підлітків, де вони не лише читатимуть книжки, а й обговорюватимуть їх із психологічним підґрунтям, розглядатимуть теми, що сприятимуть розвитку емоційного та соціального інтелекту. Створення читацької групи для людей з особливими потребами або іншими вразливими групами.

Вадим є одним із найактивніших учасників Сімейного клубу та програм ОЦ протягом 12 років. Його діти Єгор і Маргарита виросли в стінах ОЦ і на сьогоднішній день вони учасники Підліткового клубу та активні волонтери. З моменту приходу в ОЦ Вадим був ініціатором і організатором багатьох сімейних проєктів, свят, заходів, спрямованих на збереження і передачу єврейських традицій. Уже тоді його життєва позиція була спрямована на розвиток єврейської громади та створення самодостатнього Сімейного клубу. Постійно в сімейному клубі, як на виїзних заходах, так і в стінах Хеседу, Вадим проводить Шаббати і розповідає про традиції. У лютому 2016 р. виступив з ініціативою проведення Шаббатів щомісяця для всіх охочих учасників і клієнтів програм Хеседа. Цю ідею ми взяли як частину проекту "Шаббат шалом. Єврейський дім". Це прекрасний проєкт, який дуже популярний на сьогодні.

Мене звати Анна. Напевно, у волонтерство мене привели мої батьки, яких немає з нами вже майже 45 років. Вони пішли з життя дуже молодими з інтервалом у 8 місяців, один за одним. Хоча вони не були волонтерами в сучасному розумінні, їх пам'ятають з повагою і говорять про них добрі слова й досі. З плином часу їхні вчинки та дії стають дедалі значимішими. Коли ми з сестричкою були маленькими, вони виносили у двері біле простирадло і діапроектор, збирали всіх дітей, прибирали стільці з усіх боків, і тато показував діафільми, а мама читала тексти. Коли ми пішли до школи, для наших однокласників не було найкращих друзів, які могли б дати пораду або допомогти з організацією та вирішенням суперечок. Вони працювали в колишньому РУ ім. Кірова - мама у відділі кадрів, а тато був заступником директора з охорони праці. Про те, як вони допомагали співробітникам, я дізнаюся вже від дітей та онуків працівників, які досі пам'ятають їхні добрі справи. Я можу розповідати багато про них, але краще піти і побачити на власні очі.

Мене звати Юлія Марченко, і я проживаю в прекрасному місті Кривий Ріг. Мій захопливий волонтерський шлях центрі Volunteer Community розпочався із запрошення від моєї надзвичайно відданої подруги. Мене миттєво зачарував проєкт "Клубок Добра" з огляду на моє вміння майструвати неймовірні речі з вовни. Разом із майстрами цього чудового проєкту, ми почали в'язати комплектики для передчасно народжених діточок, надаючи їм комфорт і любов. Згодом я розробила власний неповторний проєкт під назвою "Куля Творчості", який справді переповнений незабутніми моментами. Цей проєкт здатний торкнутися широкої аудиторії, починаючи від непосидючих діточок і до мудрих літніх людей. Ми разом займаємося незвичайною творчістю, яка допомагає нам розслабитися, знайти відпочинок для нашого багатогранного розуму і отримати неперевершене задоволення від кожного кроку творчого процесу.

Я народилася в єврейській родині 11 листопада 1947 року. Закінчила Запорізький медичний інститут за спеціальністю фармакологія. У 2008 році потрапила в Хесед і з того моменту стала волонтеркою. Я - акторка волонтерської театральної студії "Шпиль", співачка хору "Золоті голоси", беру активну участь у проєкті "Допомога вдома" і є волонтеркою програми "Відкритий дім". Мій девіз: "Дарувати тепло людям"! Друзі, пам'ятайте, що так важливо віддавати своє тепло і допомогу нужденним людям!

Влітку 2021-го року мені на очі потрапив пост про клуб "28 петель", який перебував у пошуках рукодільниць. В'язати вмію з дитинства, це моя медитація. Розумію, що можу допомогти недоношеним дітлахам. Прийшла на зустріч, на якій побачила дуже красивих, привітних, відкритих дівчат, жінок, які в'яжуть такі милі речі для діток. Дарують тепло своїх рук і сердець через свої пледики, шкарпетки, шапочки... І таке світло від них виходило!!! Долучилася до справи з першої нашої зустрічі. На кожну нашу зустріч летіла на крилах! Поспішала більше нав'язати, намагалася більше навчитися у більш досвідчених дівчат. Так почалося моє волонтерство. А потім настали страшні часи, війна. ...І ми почали зігрівати наших воїнів в'язаними речами. Перший місяць війни спати було неможливо. Ночами лізли в голову страшні думки. І щоб не впасти в депресію, почала в'язати ночами з молитвами про перемогу... Усі дівчата стали подругами, однодумцями, ми такі різні, але всі зараз працюємо з одними думками.

Мене звати Олена Романенко, моя історію волонтерства почалася з того, що я почала варити борщі. Згодом у мене почали надходити замовлення на пиріжки для військових, які служать у гарячій точці. Одного разу хтось приніс парафін, і я вирішила використати його для виготовлення окопних свічок. З цього моменту моя діяльність стала більш різноманітною і корисною. У якийсь момент я побачила рекламу Школи волонтерів при Благодійному Фонді "Хесед Хана" і вирішила піти вчитися. Я брала участь у різних проєктах, починаючи з "Дня Добрих Справ", а нині я беру активну участь у проєкті "Марафон подяки". Наша група волонтерів займається збором речей для родин військовослужбовців і допомагає переселенцям знайти одяг, взуття, посуд, постільну білизну та багато іншого. Наші зусилля не минули дарма, і завдяки ефекту "теплих ручок" та підтримці наших друзів і знайомих, ми змогли зібрати вражаючу кількість речей. Ці речі ми передали сім'ям, які перебували у важкій ситуації. Моя волонтерська участь не тільки приносить користь тим, хто її потребує, а й наповнює моє життя сенсом і радістю. Я переконана, що спільні зусилля та доброта можуть зробити світ кращим.

Багато хто думає, що найкраща допомога - це гроші. Озираючись назад, я бачу, якій величезній кількості людей я надала допомогу, не усвідомлюючи цього ще до того, як з'явився волонтерський рух у Кривому Розі. Я відгукувалася на допомогу бабусі-сусідки: підстригти її, принести продукти, купити ліки, прибрати у квартирі, допомогти розібратися в телефоні і навчити її користуватися ним, і багато іншого. Бабуся раділа, і не могла повірити, що таке можливо просто так (це питання про допомогу без грошей). Це було для мене звичайним покликом "внутрішнього голосу". Мені здається, що в сучасному світі, де і так багато приводів для розладів, подарувати привід для радості - велике щастя. За ці роки в мене є досвід, яким я хочу ділитися з іншими, розповісти про нього тим, хто ще не зрозумів, хто такий волонтер. Найголовніше, що в мене є відчуття того, що я займаюся дійсно потрібною справою.

Волонтерством займався і до цього, але з мережею познайомився під час онлайн навчання дружини у "Школі волонтерів". Відтоді щотижня по 5-8 годин виділяє на творення добрих справ з іншими учасниками. Спочатку це була участь у проєкті "Взаємодія", де розвозили продуктові набори клієнтам Хеседи, спілкувалися з ними, допомагали у вирішенні побутових питань. Згодом, взяв участь у проєкті "Турботливий зв'язок" і протягом двох місяців розвіз телефони близько 40 клієнтам Хеседа. І так з кожним разом кількість проєктів, у яких бере участь, збільшується. Оскільки працює у вищому навчальному закладі, то залучає до волонтерства і студентів, і колектив. Надихають люди, які оточують, а мотивує та підтримує родина. Вдячний мережі Volunteer Community за можливість допомагати, розвиватися, знайомитися з людьми, налагоджувати зв'язки між містами, країнами, розширювати свій світогляд та наповнювати свій багаж знань новим і дуже цікавим!