Волонтерством почав займатися ще в школі, допомагав бабусям, дідусям, їздив у дитячі будинки-інтернати. Після школи продовжив займатися волонтерством в університеті. А цієї весни його запросили взяти участь у благодійній акції від єврейської громади, яка мала назву "День добрих справ", також брав участь у цій самій акції, але в Дніпропетровську. Після цього його взяли у волонтери на постійну основу. Чому я займаюся волонтерством? Це єдиний вид діяльності, яким я займаюся від чистого серця, і просто так віддаю частинку себе іншим людям. І ще напевно, мені хочеться, щоб люди, які з тих чи інших причин не можуть допомогти собі самі знали, розуміли та відчували допомогу від волонтерів. Що я хочу від цієї діяльності? Хочу відчувати себе потрібним, перед тими кому допомагаю. Нові знайомства з такими ж хлопцями, які допомагають іншим. І розуміння того, що наша допомога приносить щастя тим, кому ми допомагаємо.

Я однозначно оптиміст, який не втомлюється дякувати життю, світобудові, Всевишньому за його можливості та уроки. Але оптиміст, який реально дивиться на навколишній світ. Намагаюся у всіх життєвих ситуаціях знайти позитивний момент, коли це не виходить - починаю дивитися на проблеми під іншим кутом. Прагну незалежності, але не вважаю, що будь-яка мета може виправдати засоби. Усі мої дії та вчинки пронизані чесністю та відкритістю. Не люблю і вкрай рідко терплю брехню та лицемірство. Чому я почала займатися волонтерством? Тому що відчула необхідність у допомозі іншим людям. Якщо у мене є фізична, фінансова, розумова можливість допомогти людині, у якої такої можливості немає, то потрібно діяти. Важливим фактором волонтерства є і моє прагнення навчити своїх дітей бути людьми. Справжніми. Чистими, щедрими, такими, що вміють зрозуміти і прийняти, такими, що вміють поділитися своїми знаннями, силами, радістю і можливостями. Мої побажання охочим стати частиною VC такі: не бійтеся почати "волонтерити"! Це затягує, відкриває нові можливості вашого великого і доброго серця!

Мене звати Тетяна Єрушевич. Після переїзду до Кривого Рогу в пошуках розвиваючих занять для своєї дитини, я зіткнулася з прекрасною можливістю стати частиною волонтерської родини. Усе почалося з того, що я побачила оголошення про волонтерські можливості в групі "Volunteer Community" на Facebook. Одразу ж це привернуло мою увагу, і я вирішила спробувати. Спочатку я просто водила свою дитину на гуртки, але одного разу, спостерігаючи за роботою волонтерів, їхньою самовідданістю та ентузіазмом, я відчула, що хочу зробити свій внесок у цю добру справу. Відтоді я стала активним учасником усіх волонтерських ініціатив. Мені пощастило допомагати генерувати ідеї та координувати проєкт "Шабатний гість", який передбачає випічку хал та інших страв. Цей проєкт справді особливий, бо він об'єднує людей і створює атмосферу тепла та гостинності. Мій досвід волонтерства навчив мене того, що доброта і солідарність здатні змінити світ навколо нас. Я бажаю кожному волонтеру в нашій мережі продовжувати запалювати світлом добра ще більше сердець, не тільки в нашій країні, а й у всьому світі. Давайте разом робити наш світ кращим!

Я в нашій Обшині з 2013 року. Був учасником "Підліткового клубу" та "Школи мадрихів". Наразі я учасник "Молодіжного клубу" та активно займаюся волонтерською діяльністю, беру участь у Всеукраїнських волонтерських акціях. У 2016 році мій батько - волонтер "Родинного клубу" ініціював впровадження проєкту "Шаббат шалом, єврейський дім" у нашій Громаді і я став активним учасником проєкту. Моя родина - волонтери, і я йду їхніми стопами! Що може бути краще допомагати разом і разом брати участь у волонтерських акціях і проєктах! Мене часто запитують: "Навіщо тобі це?", а я відповідаю: "Тому, що люблю це!" Мої побажання охочим стати частиною VC: Давайте "волонтерити" разом! Це круто - змінювати світ на краще!

Мене звати Валентина Петрівна Долгорук. Я пенсіонерка, і мої захоплення - це в'язання та вишивання. Одного разу одна з волонтерок запросила мене долучитися до проєкту "Плед тисяча сердець". Відтоді, починаючи з квітня 2022 року, я почала в'язати пледи та комплекти для "квапливок" у пологових будинках. Взимку ми також в'язали шкарпетки для наших захисників. Таким чином, я стала частиною волонтерської групи Kryvyi Rih Volunteer Community. У нас ще багато цікавих проєктів, і мені дуже подобається разом із нашими волонтерами робити добрі справи. Запрошую всіх охочих приєднатися до нашої команди та разом з нами творити добро!

Влітку 2021-го року мені на очі потрапив пост про клуб "28 петель", який перебував у пошуках рукодільниць. В'язати вмію з дитинства, це моя медитація. Розумію, що можу допомогти недоношеним дітлахам. Прийшла на зустріч, на якій побачила дуже красивих, привітних, відкритих дівчат, жінок, які в'яжуть такі милі речі для діток. Дарують тепло своїх рук і сердець через свої пледики, шкарпетки, шапочки... І таке світло від них виходило!!! Долучилася до справи з першої нашої зустрічі. На кожну нашу зустріч летіла на крилах! Поспішала більше нав'язати, намагалася більше навчитися у більш досвідчених дівчат. Так почалося моє волонтерство. А потім настали страшні часи, війна. ...І ми почали зігрівати наших воїнів в'язаними речами. Перший місяць війни спати було неможливо. Ночами лізли в голову страшні думки. І щоб не впасти в депресію, почала в'язати ночами з молитвами про перемогу... Усі дівчата стали подругами, однодумцями, ми такі різні, але всі зараз працюємо з одними думками.

Моя історія волонтерства почалася, коли я звільнилася з роботи. Щоб позбутися негативних думок, я вирішила зайнятися перебором залишків пряжі. Ці залишки були дуже маленькими клубочками, і мені було шкода викидати їх. Я захотіла зв'язати щось маленьке і миленьке. У пошуках схем для виробів я заглянула в інтернет і натрапила на "Клуб 28 петель Україна". Знайшла координатора в місті Кривий Ріг. На даний момент я вже майже 2 роки є волонтером у "Клубку Добра" міста Кривий Ріг. Не знаю, це багато чи мало, але для мене цей рік був сповнений нових приємних знайомств і добрих справ. Я не рахувала, скільки шапочок, шкарпеток і жилетів-пледів я зв'язала. Але завжди в'язала з добрими побажаннями і частинкою себе. Віддай частинку доброти вашої душі, і вона перетвориться на більшу та об'єднається з іншими частинками. Таким чином, добро і світло ніколи не зникнуть.

Я, Черних Галина Василівна працювала економістом, а зараз пенсіонер. Усе життя займалася плетінням, вишивкою, шиттям. Коли дізналася про клуб "28 петель", із задоволенням взялася за в'язання речей для недоношених діток. Потім плели пледики для рекорду, який занесли до книги "Рекордів України", а потім почала в'язати шкарпетки для наших захисників.

Через деякий час ми почали шити адаптивну білизну, шопери, сумочки та ремонтуємо одяг клієнтам "Хесед Хана".

Бажаю команді Volunteer Community безмежної мотивації та ентузіазму в нашій благородній справі. Нехай кожен створений проєкт приносить задоволення і підтримку тим, про кого ми піклуємося.

Привіт! Мене звати Шмалько Анастасія, я живу в прекрасному місті Кривий Ріг. Мені 16 років, навчаюся в школі. Хоч я і відчувала сильне бажання стати волонтеркою з початком повномасштабної війни, мої плани здійснилися не одразу, бо змушена була поїхати за кордон. Після повернення в Україну, я почала активно шукати волонтерські організації і натрапила на "Kryvyi Rih Volunteer Community". Натхненна їхньою діяльністю, я залишила свій номер, і зі мною зв'язалася прекрасна волонтерка Ломачевська Марія. Її розповіді про роботу організації викликали в мене глибокий інтерес. Наразі я беру активну участь у проєкті "Взаємодія" та беру участь у зборі донатів для ЗСУ на різних заходах. Я планую долучатися до ще більшої кількості проєктів, а також збираюся взяти участь у школі волонтерів. Kryvyi Rih Volunteer Community - чудова організація з чудовими людьми, завжди готовими допомогти і підтримати. Надзвичайно легко знаходити спільну мову з цією чудовою командою. Я дуже хочу продовжувати розвиватися в цій волонтерській організації і дарувати свою допомогу і доброту. Бажаю вам натхнення, безлічі ідей і нових проєктів для розвитку вашої волонтерської діяльності. Нехай ваша творчість і успіхи зростають із кожним новим проєктом. Я безмежно вдячна, що стала частиною цієї команди. Хочу висловити вдячність кожному, хто бере активну участь у житті волонтерів!

Волонтерство - це моє покликання, поклик душі та усвідомлений шлях, який можна назвати стилем життя. У нашому суспільстві завжди бракує людяності, коли починаєш дивитися навколо... Я долучилася до команди волонтерів саме за внутрішнім спонуканням, тут поєдналися моя любов до дітей та рукоділля. Для мене в'язання мініатюрного одягу - це справжнє задоволення. Проєкт "Клубок добра" у мережі Volunteer Community став відправною точкою мого волонтерського шляху в цій команді. Потім Тетяна Куц, яка очолювала цей проєкт, запропонувала мені стати координатором проєкту. Без роздумів я погодилася, бо якщо досвідчена людина побачила в мені потенціал, значить, я зможу впоратися з усіма завданнями. Так почалася нова глава мого волонтерства. Керувати волонтерами - це величезна відповідальність, яка вимагає безліч навичок. Але завдяки команді фей-волонтерів я легко адаптувалася. Я відчуваю, що знаходжусь на своєму шляху, і, незважаючи на всі стереотипи, зараз усі люди усвідомлюють, наскільки важливим є волонтерство.

Доброго дня, я Губко Євгенія Вікторівна, 58 років, пенсіонерка, на групі інвалідності. Років 5-6 тому побачила по телевізору про "Клуб 28 петель" і в'язала для недоношених діток, і для дітей у дитячі будинки. У 2021 дізналася про волонтерську роботу і долучилася до в'язання пледа 1000 сердець. Чужих дітей і чужої біди не буває. Творіть добро.

Багато хто думає, що найкраща допомога - це гроші. Озираючись назад, я бачу, якій величезній кількості людей я надала допомогу, не усвідомлюючи цього ще до того, як з'явився волонтерський рух у Кривому Розі. Я відгукувалася на допомогу бабусі-сусідки: підстригти її, принести продукти, купити ліки, прибрати у квартирі, допомогти розібратися в телефоні і навчити її користуватися ним, і багато іншого. Бабуся раділа, і не могла повірити, що таке можливо просто так (це питання про допомогу без грошей). Це було для мене звичайним покликом "внутрішнього голосу". Мені здається, що в сучасному світі, де і так багато приводів для розладів, подарувати привід для радості - велике щастя. За ці роки в мене є досвід, яким я хочу ділитися з іншими, розповісти про нього тим, хто ще не зрозумів, хто такий волонтер. Найголовніше, що в мене є відчуття того, що я займаюся дійсно потрібною справою.