Привіт. Мене звати Наталя. Навчаюся на 4 курсі Запорізького Національного Університету, спеціальність психологія. Про себе можу сказати: творча особистість і постійно в метушні. Хочеться і там і там, і те і це. 20 років прожила в Запоріжжі, працювала з підлітками. І саме там виникло бажання бути волонтером. Для мене важлива заповідь Тікун Олам (Удосконалення світу). Але щоб змінити світ на краще, треба почати з себе і бути прикладом для інших. Тому я намагалася, за можливості, брати участь у різних волонтерських проєктах та акціях. Цього року переїхала жити до Сум, і найперше, про що подумала - треба дізнатися, що можна зробити тут, у Volunteer Community і в Хеседі в принципі. Я - волонтерка тому, що мені важливо принести користь цим людям, цій громаді, цьому місту. Найкраща подяка для мене - це вогник в очах підопічних. Заради їхнього простого "дякую" вже хочеться звернути гори.

"Волонтерство, в моєму розумінні, - це порив душі! Коли ти усвідомлено готовий ділитися своїм часом, знаннями, теплом і любов'ю. Це неможливо вмістити в який-небудь термін. Це просто має виходити зсередини, бути тим світлом, яке тебе рухає і змінює реальність на краще", - каже Тетяна про волонтерство. І не тільки на словах!

Ця дивовижна людина - чоловік у самому розквіті років, волонтер з дивовижним почуттям гумору, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Чоловік із "золотими руками", який допомагає нашим підопічним впоратися з побутовими проблемами. Він завжди знаходить час і бажання прийти на допомогу іншим. Його знайомство з волонтерством почалося як учасника-підопічного проєкту з навчання комп'ютерної грамотності "Skype". Регулярні заняття з волонтерами дали чудовий результат - він навчився користуватися ПК і смартфоном. І це було тільки початком. Він прийняв рішення, що він також може бути корисним, і в нього виникло бажання стати волонтером і допомагати іншим. І він це робить із великим задоволенням. Беручи участь у різних волонтерських акціях, як-от "День Добрих Справ", відвідування собачого розплідника, реабілітаційного центру для людей з обмеженими можливостями "Спільнота", бере участь у прибиранні єврейського кладовища. Але його основна волонтерська діяльність - це допомога в дрібному побутовому ремонті. Багато самотніх людей не можуть впоратися зі своїми побутовими проблемами і він із задоволенням допомагає їм. Він яскравий приклад ініціативності та активної життєвої позиції. Євген часто каже: "Хто, як не я? Я сам не молодий, хоча поки що все в домі роблю самостійно, але, природно, настане той момент, коли і мені знадобитися допомога, я і впевнений, що цю допомогу я отримаю. Я відчуваю себе потрібним і затребуваним. Волонтерство наповнило моє життя сенсом. Особисто для мене це дуже важливо і потрібно!

Мої діти ростуть у єврейській громаді. І я усвідомлюю, як багато громада дає мені та моїй родині. Я відчуваю потребу і бажання допомагати іншим і просто бути вдячною за все, що робиться для мене. За можливості, перед єврейськими святами в рамках проєкту "Свято в кожну домівку" я розношу подарунки нашим самотнім підопічним. Разом із моєю мамою я є волонтером у проєкті "Старший брат". Але моя найбільша любов - це проєкт "Бабусині рецепти", де я готую разом зі своїми дітьми. Дякую за можливість допомагати іншим і отримувати від цього задоволення.

Перші волонтерські активності були ще в шкільні роки, більш систематично почав займатися волонтерською діяльністю після початку повномасштабного вторгнення. Мені подобається допомагати людям. Водночас я отримую задоволення, як від самого процесу допомоги, так і від вдячності людей, блиску очей та їхніх посмішок (навіть якщо вони не вдячні, а буває й таке). До того ж волонтерство - це спосіб познайомитися з новими, крутими людьми, які залюбки діляться своїм досвідом, а головне - це цікаво і завжди по новому. На початку війни волонтерство займало значну частину мого вільного часу. Нині в моє життя повергулась робота, творчість і трохи навчання, а волонтерська діяльність лише доповнює цей потік справ, можливо не так часто, як хотілось би, але воно є. Що дає мені волонтерство? Перше, що спадає на думку - це задоволення від того, що я маю можливість творити добро. Мене завжди тішить можливість чимось допомогти людям, також є відчуття причетності до втілення глобального проєкту.

Анастасія - мама особливої дівчинки. "Моя історія волонтерства почалася не з діагнозу моєї дитини. Тому що на той момент, я, як і будь-яка мама, шукала "чарівну" таблетку, шукала лікарів, клініки, які можуть допомогти моїй дитині. Нам із донькою 2014 року довелося покинути рідне місто у зв'язку з непростою ситуацією в Україні та переїхати до м. Суми. Коли лікарі в один голос сказали, що для нас єдиний вихід - школа-інтернат, - я сама повірила в це. І побачила все зсередини. Як навчаються діти з особливими потребами, ставлення до них. Я бачила різних мам і тат. Таких розгублених і не дуже. Ці діти перебувають у своєму світі - світі нечуючих людей. Мені так захотілося розширити їхній кругозір і показати їм інший світ. З цього почалася моя волонтерська діяльність. Я знаходила можливість і почала організовувати екскурсії, майстер-класи, робити спільні заходи з дітьми, які чують. Ми з чоловіком перевела нашу доньку до загальноосвітньої школи. Це рішення було дуже складним. Ми за інклюзію. Ми за єдиний світ для всіх. Не хочеться, щоб світ ділився для тих, хто чує, і для тих, хто не чує. Він один для всіх!"

Усім привіт! Мене звати Олександр, я - людина, яку не потрібно довго просити про допомогу. Якщо в мене є можливість, я із задоволенням допомагаю. Волонтерство стало для мене своєрідною мантрою добра, яка допомагає почуватися трохи краще. Після початку війни в Україні в мене побільшало вільного часу, тому я став більше займатися волонтерською діяльністю і допомагати іншим. Я добре розбираюся в техніці і з радістю допомагаю налаштовувати планшети, ноутбуки та інші гаджети. Розвантажити автомобіль вагою в 10 тонн для мене також не становить проблеми. Хто, як не ми, маємо допомагати одне одному, особливо коли маємо час і бажання це робити. Для мене волонтерство - це "кармічний кайф", можливість робити добро тут і зараз!

Волонтерська родина Шкут - Володимир, Олена та їхній онук Матвій. Активні, ініціативні та чудові люди з м.Шостка. Вони дуже багато роблять для єврейської громади міста. Володимир самотужки приводить до ладу обидва єврейські кладовища. Косить там траву, домагається від міської влади спилювання аварійних дерев. Отримує на Новій пошті посилки. Стежить за порядком у приміщенні, яке орендує громада. А це і поточний ремонт, і квіточки навколо офісу. А його дружина Олена допомагає йому в усьому.

"Хіба це не найкраще, що може робити людина - поширити навколо себе трохи щастя?" На даний момент моя професія - мама 2-х чудових дітей. Уже понад 2 роки я усвідомлено і постійно займаюся волонтерством. Я чітко для себе вирішила обрати один волонтерський напрямок - і обрала допомогу "Будинку малятка". Кожні вихідні я в гостях у дітей. Силами небайдужих сумчан ми оновили дитячий майданчик, замінили старі вікна на нові пластикові, висадили кілька квіткових клумб, обладнали кабінет психолога і багато, багато іншого. "Я рада, що знайшла себе. Я щиро рада, що моя допомога потрібна і навколо мене є люди, готові підтримати і допомогти."

Мені 34 роки і я мама 2-х чудовий малюків. Я живу в Харкові, але дуже часто буваю в Сумах, оскільки в Сумах живуть наші родичі. Координатор волонтерського центру SVC запропонувала мені взяти участь у проєкті "Чарівні ниточки", на що я із задоволенням погодилася. В'язання - хобі всього мого життя. А волонтерство заразливе:). Я дуже рада, що займаючись улюбленою справою, можу допомагати діткам з онкоцентру і малюкам з Будинку малятка.

Одного разу, я поставив собі запитання, чому я волонтер? На це запитання можна знайти багато відповідей. Ну, по-перше, - я молодий і енергійний, що важливо для волонтера. По-друге, мені подобається бути необхідним людям будь-якого віку. По-третє, - мені приносить задоволення бачити результати від підтримки та допомоги, яку я даю літнім людям. А, по-четверте, - я заряджаюся позитивом від спілкування з дітьми. Твори добро на всій землі, Воно повернеться знову до тебе. І милосердя серед людей Планету зробить сильнішою!

Мене звати Марина Салтанова, мені 57 років. Я відчуваю, що в мені є сили і потреби допомагати слабшим, які потребують моєї допомоги. Я знаю, що я не пунктуальна, але проєкти, які підібрала для мене моя координаторка, мені дуже підходять. У них я можу реалізовуватися, допомагати дітям, літнім людям і тваринам і відчувати своє місце, радість від зробленого і важливість своїх вчинків.