Вадим є одним із найактивніших учасників Сімейного клубу та програм ОЦ протягом 12 років. Його діти Єгор і Маргарита виросли в стінах ОЦ і на сьогоднішній день вони учасники Підліткового клубу та активні волонтери. З моменту приходу в ОЦ Вадим був ініціатором і організатором багатьох сімейних проєктів, свят, заходів, спрямованих на збереження і передачу єврейських традицій. Уже тоді його життєва позиція була спрямована на розвиток єврейської громади та створення самодостатнього Сімейного клубу. Постійно в сімейному клубі, як на виїзних заходах, так і в стінах Хеседу, Вадим проводить Шаббати і розповідає про традиції. У лютому 2016 р. виступив з ініціативою проведення Шаббатів щомісяця для всіх охочих учасників і клієнтів програм Хеседа. Цю ідею ми взяли як частину проекту "Шаббат шалом. Єврейський дім". Це прекрасний проєкт, який дуже популярний на сьогодні.

Я однозначно оптиміст, який не втомлюється дякувати життю, світобудові, Всевишньому за його можливості та уроки. Але оптиміст, який реально дивиться на навколишній світ. Намагаюся у всіх життєвих ситуаціях знайти позитивний момент, коли це не виходить - починаю дивитися на проблеми під іншим кутом. Прагну незалежності, але не вважаю, що будь-яка мета може виправдати засоби. Усі мої дії та вчинки пронизані чесністю та відкритістю. Не люблю і вкрай рідко терплю брехню та лицемірство. Чому я почала займатися волонтерством? Тому що відчула необхідність у допомозі іншим людям. Якщо у мене є фізична, фінансова, розумова можливість допомогти людині, у якої такої можливості немає, то потрібно діяти. Важливим фактором волонтерства є і моє прагнення навчити своїх дітей бути людьми. Справжніми. Чистими, щедрими, такими, що вміють зрозуміти і прийняти, такими, що вміють поділитися своїми знаннями, силами, радістю і можливостями. Мої побажання охочим стати частиною VC такі: не бійтеся почати "волонтерити"! Це затягує, відкриває нові можливості вашого великого і доброго серця!

Я в нашій Обшині з 2013 року. Був учасником "Підліткового клубу" та "Школи мадрихів". Наразі я учасник "Молодіжного клубу" та активно займаюся волонтерською діяльністю, беру участь у Всеукраїнських волонтерських акціях. У 2016 році мій батько - волонтер "Родинного клубу" ініціював впровадження проєкту "Шаббат шалом, єврейський дім" у нашій Громаді і я став активним учасником проєкту. Моя родина - волонтери, і я йду їхніми стопами! Що може бути краще допомагати разом і разом брати участь у волонтерських акціях і проєктах! Мене часто запитують: "Навіщо тобі це?", а я відповідаю: "Тому, що люблю це!" Мої побажання охочим стати частиною VC: Давайте "волонтерити" разом! Це круто - змінювати світ на краще!

Я народилася в єврейській родині 11 листопада 1947 року. Закінчила Запорізький медичний інститут за спеціальністю фармакологія. У 2008 році потрапила в Хесед і з того моменту стала волонтеркою. Я - акторка волонтерської театральної студії "Шпиль", співачка хору "Золоті голоси", беру активну участь у проєкті "Допомога вдома" і є волонтеркою програми "Відкритий дім". Мій девіз: "Дарувати тепло людям"! Друзі, пам'ятайте, що так важливо віддавати своє тепло і допомогу нужденним людям!

Привіт! Мене звати Олег. Познайомився з волонтерським рухом на одному з міських заходів. Волонтери тоді організували дитячу розважальну локацію, з цікавими майстер-класами. І тоді я подумав - "Адже я теж можу навчити дітей хорошого!". Моє захоплення - гончарство. І саме ці вміння я зараз передаю дітлахам. Я беру участь у всіх заходах, де можна розмістити гончарний круг і поділитися своїми навичками. Так само беру участь в екологічних акціях. І є волонтером напряму допомоги літнім людям - переставити меблі, зробити ремонт, полагодити меблі. Мені подобається допомагати! Я відчуваю себе потрібним!

Привіт! Мене звати Паша. Я є учасником клубу для людей з інвалідністю "Рівні можливості". Волонтерство для мене - це можливість відчути себе потрібним і корисним для інших людей. Я закінчив комп'ютерну академію і допомагаю розібратися у світі цифрових технологій усім, хто відчуває в цьому труднощі. Будь то новий смартфон, встановлення необхідних програм на комп'ютер, допомога в реєстрації в соціальних мережах тощо. Адже дуже багато літніх людей і людей з інвалідністю, яким потрібна допомога в освоєнні світу інтернету. А зараз працюю над створенням сайту для будинку інвалідів!

Чому саме волонтерство? Людина народжується тільки для того, щоб допомагати іншим, жити для інших! Що для мене волонтерство? Внутрішня психологічна потреба бути потрібним. Це життєва! Духовна! Фізична! Необхідність!!! Допомога іншим - це громада, а громада - це для мене все!  Який напрямок мені найближчий? Звичайно ж, діти! Приїжджаєш в інтернат, віддаєш малечі своє тепло, а дітки обіймуть, відпускати не хочуть і біжать за автобусом із криками: "Приїжджайте скоріше", - і думаєш, що коли хоч на мить зігрів своїм теплом малюків, а оченята сяють щастям, значить, не даремно живеш.

Волонтерством я займаюся з 2016 року. Все почалося з акції "Серце до серця", яка надихнула мене на допомогу дітям. Ця акція підкорює своєю прозорістю і результативністю. Коли видно результати своєї роботи, то хочеться гори перевернути і допомогти ще більшій кількості людей. Далі були різні проєкти та акції, які допомагали мені ставати особистістю і виховувати в собі доброту. Волонтерство для мене - це можливість допомогти людям і зробити цей світ добрішим і радіснішим. Допомагаючи іншим, ти виховуєш у собі характер, розкриваєш усі свої таланти і стаєш добрішим, мудрішим і толерантнішим. Крім того, займаючись волонтерством, можна познайомитися з яскравими і приголомшливими людьми, які горять ідеєю зробити цей світ кращим і вкладають свій ентузіазм і енергію в допомогу іншим. Волонтерство це круто!

Мене звати Анатолій. Я закінчив Київський Національний Аграрний Університет за спеціальністю зооінженер. З 2015 року я займаюся дрібним побутовим ремонтом у проєкті "Домашній Майстер", допомагаю лагодити меблі, ремонтувати деякі домашні прилади. Волонтерство для мене - це можливість допомогти нужденним і реалізувати себе та свої навички.

Мене звуть Сергій Барановський. Я закінчив загальноосвітню школу №8 у м.Могилів-Подільський. Я волонтер Хеседа з 2004р. Волонтерство для мене - це одне з моїх хобі у вільний від роботи час і спосіб самореалізації. Я намагаюся брати участь у всіх волонтерських акціях, а також є постійним помічником у проекті "Домашній Майстер".

Мене звуть Володимир Сімачов. Я маю вищу освіту, закінчив Московський університет мистецтв за спеціальністю художник-оформлювач. Наразі я є спортивним журналістом України. У мене є хобі - музика і спорт. Крім цього вільний від роботи час я присвячую волонтерству. З 2015 року я займаюся дрібним побутовим ремонтом у проєкті "Домашній Майстер" у м. Козятин. Волонтерство для мене - це можливість приносити добро і радість людям.

Розенфельд Олександр Михайлович 26.08.1984 р. Освіта вища економічна Учасник громадських програм з 2001 року (літні сімейні табори, дитячий клуб, театр-студія). З 2014 року - співробітник БЦ "Хесед Емуна", координатор Volunteer Community у м. Вінниця та Вінницькій області.

Мене звуть Валентин, я 1956 року народження. Закінчив Московський гірничий інститут за спеціальністю інженер будівельник. Волонтером став з 2015 р., є майстром у проекті "Домашній Майстер". Я вважаю, що волонтером можна стати абсолютно в будь-якому віці, тут немає рамок. Якщо ти шукаєш свій шлях, шукаєш те, що тобі справді цікаво, тоді волонтерство - один із найкращих способів проявити себе та реалізувати свій потенціал.

Одного разу, я поставив собі запитання, чому я волонтер? На це запитання можна знайти багато відповідей. Ну, по-перше, - я молодий і енергійний, що важливо для волонтера. По-друге, мені подобається бути необхідним людям будь-якого віку. По-третє, - мені приносить задоволення бачити результати від підтримки та допомоги, яку я даю літнім людям. А, по-четверте, - я заряджаюся позитивом від спілкування з дітьми. Твори добро на всій землі, Воно повернеться знову до тебе. І милосердя серед людей Планету зробить сильнішою!

Ця дивовижна людина - чоловік у самому розквіті років, волонтер з дивовижним почуттям гумору, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Чоловік із "золотими руками", який допомагає нашим підопічним впоратися з побутовими проблемами. Він завжди знаходить час і бажання прийти на допомогу іншим. Його знайомство з волонтерством почалося як учасника-підопічного проєкту з навчання комп'ютерної грамотності "Skype". Регулярні заняття з волонтерами дали чудовий результат - він навчився користуватися ПК і смартфоном. І це було тільки початком. Він прийняв рішення, що він також може бути корисним, і в нього виникло бажання стати волонтером і допомагати іншим. І він це робить із великим задоволенням. Беручи участь у різних волонтерських акціях, як-от "День Добрих Справ", відвідування собачого розплідника, реабілітаційного центру для людей з обмеженими можливостями "Спільнота", бере участь у прибиранні єврейського кладовища. Але його основна волонтерська діяльність - це допомога в дрібному побутовому ремонті. Багато самотніх людей не можуть впоратися зі своїми побутовими проблемами і він із задоволенням допомагає їм. Він яскравий приклад ініціативності та активної життєвої позиції. Євген часто каже: "Хто, як не я? Я сам не молодий, хоча поки що все в домі роблю самостійно, але, природно, настане той момент, коли і мені знадобитися допомога, я і впевнений, що цю допомогу я отримаю. Я відчуваю себе потрібним і затребуваним. Волонтерство наповнило моє життя сенсом. Особисто для мене це дуже важливо і потрібно!

"Волонтерство, в моєму розумінні, - це порив душі! Коли ти усвідомлено готовий ділитися своїм часом, знаннями, теплом і любов'ю. Це неможливо вмістити в який-небудь термін. Це просто має виходити зсередини, бути тим світлом, яке тебе рухає і змінює реальність на краще", - каже Тетяна про волонтерство. І не тільки на словах!

Мене звати Марина Салтанова, мені 57 років. Я відчуваю, що в мені є сили і потреби допомагати слабшим, які потребують моєї допомоги. Я знаю, що я не пунктуальна, але проєкти, які підібрала для мене моя координаторка, мені дуже підходять. У них я можу реалізовуватися, допомагати дітям, літнім людям і тваринам і відчувати своє місце, радість від зробленого і важливість своїх вчинків.

Мої діти ростуть у єврейській громаді. І я усвідомлюю, як багато громада дає мені та моїй родині. Я відчуваю потребу і бажання допомагати іншим і просто бути вдячною за все, що робиться для мене. За можливості, перед єврейськими святами в рамках проєкту "Свято в кожну домівку" я розношу подарунки нашим самотнім підопічним. Разом із моєю мамою я є волонтером у проєкті "Старший брат". Але моя найбільша любов - це проєкт "Бабусині рецепти", де я готую разом зі своїми дітьми. Дякую за можливість допомагати іншим і отримувати від цього задоволення.

Анастасія - мама особливої дівчинки. "Моя історія волонтерства почалася не з діагнозу моєї дитини. Тому що на той момент, я, як і будь-яка мама, шукала "чарівну" таблетку, шукала лікарів, клініки, які можуть допомогти моїй дитині. Нам із донькою 2014 року довелося покинути рідне місто у зв'язку з непростою ситуацією в Україні та переїхати до м. Суми. Коли лікарі в один голос сказали, що для нас єдиний вихід - школа-інтернат, - я сама повірила в це. І побачила все зсередини. Як навчаються діти з особливими потребами, ставлення до них. Я бачила різних мам і тат. Таких розгублених і не дуже. Ці діти перебувають у своєму світі - світі нечуючих людей. Мені так захотілося розширити їхній кругозір і показати їм інший світ. З цього почалася моя волонтерська діяльність. Я знаходила можливість і почала організовувати екскурсії, майстер-класи, робити спільні заходи з дітьми, які чують. Ми з чоловіком перевела нашу доньку до загальноосвітньої школи. Це рішення було дуже складним. Ми за інклюзію. Ми за єдиний світ для всіх. Не хочеться, щоб світ ділився для тих, хто чує, і для тих, хто не чує. Він один для всіх!"

Мене звуть Марина і мені, здається, 23 роки. Принаймні, так написано в якомусь документі під назвою "паспорт". Чесно кажучи, я не відчуваю себе на цю, в моєму випадку, суб'єктивну цифру. У шкільні роки було якось зрозуміло і просто. Якщо тобі 5 років, то в тебе обов'язки - прибрати за собою іграшки, помити за собою тарілку, зробити домашнє завдання з підготовки до школи. Якщо тобі 10, то - вчитися, мити посуд, прибирати, доглядати за домашніми тваринами. Якщо тобі 15 - ... теж начебто зрозуміло. І час ішов правильно, однією лінією, приблизно з однією швидкістю, все було саме в ту хвилину, в яку має бути. Але з певного етапу мого життя це стало вже не так. Лінія викривилася, дала тріщини і з'явилися глухі кути в "назад". У той час моє життя перевернулося. Точніше, його перевернули, можна навіть сказати, його "впустили", і, хочеться сподіватися, що лише для того, щоб я змогла встати і "зайняти позу" - таку, яка мені подобається. Коли потяг мене привіз до Сум (я досі не знаю, чи була я в цьому потязі пасажиром, чи його машиністом), я відкрила для себе нові простори. Не у фінансовому чи матеріальному плані, а в моральному. У цьому місті я зараз відчуваю свій дім. Не тому, що там близькі мені чоловічки (їх заведено називати батьками, але для мене вони більше, ніж просто батьки). А тому, що там живуть люди, які вперше мене побачили восени 2014 року і прийняли у свій дім як рідну, неначе вони мене знають із тих часів, коли я вважала, що в космос можна потрапити, коли тебе підкидають над головою. Наше спілкування почалося з банальної допомоги. Допомоги для людей, яких вони бачили вперше, які просто потребували. До хорошого швидко звикаєш. Але звикаєш не тільки отримувати, а й віддавати, що далеко не менш важливо. Віддавати/поділитися/дарувати щось нужденним - це стало моєю звичкою (мушу сказати, дуже хорошою звичкою). Адже, хто, якщо не ми?! Хто, якщо не я?! Кому, якщо не їм? Коли, якщо не зараз?!

По своїй натурі я дуже активна, енергійна та емоційна людина. Можливо, саме тому моє життя дуже стрімке та сповнене емоційних навантажень. Діти, дві роботи, собака, магазини, гуртки, якісь гості, батьки-родичі, кухня, уроки-садочок – весь день я в русі. І так – із дня у день. Іноді я нагадую собі білочку у колесі, яка бігає-бігає, а колесо крутиться по колу і нічого особливо не змінюється. Коли у Хеседі з’явилося волонтерське направлення, я приймала участь час від часу, коли мене про це просили. Особистої ініціативи я не проявляла, бо думала про те, що в мене жити немає часу, не те, щоб ще волонтерити. Але з часом я стала помічати, що мої рідкі участі у волонтерських проектах приносять мені задоволення, якесь заспокоєння, зняття напруги, заспокоюють мене і сповільнюють мій шалений ритм життя. Особливо це стосувалося проектів з творчим направленням та проектів креативних, масових. І, по-маленьку, потихеньку, я стала все більше часу приділяти волонтерській діяльності, бо зрозуміла, що це вносить в моє життя та в моє світосприйняття позитивні моменти. А коли з’явився проект «Здоров’я у фарбах» я просто стала ним жити. Це моя розрада, моя віддушина, моє заспокоєння та мій особистий кайф. Сьогодні мені вже здається, що без волонтерської діяльності я просто вибухну. Я не скриваю не від кого, що волонтерством займаюсь, в першу чергу, не заради благої справи, а заради себе та своєї сім’ї. Можливо, це егоїстично, але як є. Але чому б не допомогти собі, якщо це іде на благо ближнім?

Я мама в декреті. Ні, я мама 3-х активних пацанів у декреті. Ні, я дуже творча мама 3-х дуже активних пацанів у декреті. Тут, напевно, треба ставити крапку, оскільки і так все зрозуміло. Їжа, кухня, садки, школи, уроки, прибирання, прання, знову уроки, прогулянки і знову прибирання-готування. І так щодня. А ще треба знайти час для себе і для своїх занять англійською. Ось тут точно треба ставити крапку. Але я ставлю три крапки, оскільки я ще встигаю досить активно брати участь у певних волонтерських проєктах. Насамперед, це творчі проєкти та проєкти, спрямовані на допомогу дітям. Сама дивуюся, як і де я знаходжу на це час, але мені це просто необхідно, навіть на шкоду часу, який я можу витратити на відпочинок. Для мене це важливо, тому що я відпочиваю від дому, я морально відпочиваю від свого "колеса життя", я набираюся позитивних емоцій і позитивної енергії. Дівчата-волонтери дивуються мені, коли я йду проводити майстер-клас в онкологію і кажу їм, що таким чином, хоч ненадовго, тікаю з дому. Сміються, що збігаю від 3-х пацанів до 13 інших дітей. Просто діти ці для мене інші... Я емоційно живлюся допомогою їм. Тому я й не тільки не приховую, а й відкрито кажу, що волонтерство потрібне мені як повітря, інакше - я задихнуся!

Наталя - наша чарівниця, адже все, що пов'язано з творчими виробами, - це до неї! Вона добра, чуйна і дуже креативна людина. Завдяки їй у RVC вийшов цілий сімейний підряд волонтерів, адже вона залучила до творення добрих справ своїх доньок і зятя. Участь у "Rivne Volunteer Community" почалася з того, що раніше Наталі була співробітником РОБФ "Хесед Ошер" і вела програму "Денний Центр". Усі підопічні досі її дуже люблять і цінують, а вона завжди говорить про них з усмішкою. Спільну мову Наталя знайшла не тільки з літніми людьми, а й з дітками, які завжди з нетерпінням чекають її майстер-класів. "Волонтерство для мене, насамперед, - це саморозвиток і самовдосконалення. Коли, завдяки твоїм старанням, світ хоч на трохи стає добрішим, ти живиш свою душу." - говорить Наталя про свою волонтерську діяльність.

Володя - один із перших волонтерів у "Rivne Volunteer Community" і з тих людей, яких не треба кликати на допомогу, він сам з'являється в потрібному місці й у потрібний час, як за помахом чарівної палички! Чуйний, працьовитий, хазяйновитий і завжди готовий до дії. Він гарний не тільки у "фізичній допомозі", а й чудовий співрозмовник для будь-якого покоління. "Я хочу, щоб моя дочка виросла Людиною. А для цього я маю стати для неї прикладом, заслужити це, показати, що на мене можна рівнятися. Саме в цьому мені допомагає моя волонтерська діяльність. Вона бачить, що тато несе добро в цей світ і теж починає вчитися творити добрі справи. На моєму прикладі - і це найважливіше!"