Одного разу, я поставив собі запитання, чому я волонтер? На це запитання можна знайти багато відповідей. Ну, по-перше, - я молодий і енергійний, що важливо для волонтера. По-друге, мені подобається бути необхідним людям будь-якого віку. По-третє, - мені приносить задоволення бачити результати від підтримки та допомоги, яку я даю літнім людям. А, по-четверте, - я заряджаюся позитивом від спілкування з дітьми. Твори добро на всій землі, Воно повернеться знову до тебе. І милосердя серед людей Планету зробить сильнішою!

Ця дивовижна людина - чоловік у самому розквіті років, волонтер з дивовижним почуттям гумору, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Чоловік із "золотими руками", який допомагає нашим підопічним впоратися з побутовими проблемами. Він завжди знаходить час і бажання прийти на допомогу іншим. Його знайомство з волонтерством почалося як учасника-підопічного проєкту з навчання комп'ютерної грамотності "Skype". Регулярні заняття з волонтерами дали чудовий результат - він навчився користуватися ПК і смартфоном. І це було тільки початком. Він прийняв рішення, що він також може бути корисним, і в нього виникло бажання стати волонтером і допомагати іншим. І він це робить із великим задоволенням. Беручи участь у різних волонтерських акціях, як-от "День Добрих Справ", відвідування собачого розплідника, реабілітаційного центру для людей з обмеженими можливостями "Спільнота", бере участь у прибиранні єврейського кладовища. Але його основна волонтерська діяльність - це допомога в дрібному побутовому ремонті. Багато самотніх людей не можуть впоратися зі своїми побутовими проблемами і він із задоволенням допомагає їм. Він яскравий приклад ініціативності та активної життєвої позиції. Євген часто каже: "Хто, як не я? Я сам не молодий, хоча поки що все в домі роблю самостійно, але, природно, настане той момент, коли і мені знадобитися допомога, я і впевнений, що цю допомогу я отримаю. Я відчуваю себе потрібним і затребуваним. Волонтерство наповнило моє життя сенсом. Особисто для мене це дуже важливо і потрібно!

"Волонтерство, в моєму розумінні, - це порив душі! Коли ти усвідомлено готовий ділитися своїм часом, знаннями, теплом і любов'ю. Це неможливо вмістити в який-небудь термін. Це просто має виходити зсередини, бути тим світлом, яке тебе рухає і змінює реальність на краще", - каже Тетяна про волонтерство. І не тільки на словах!

Мене звати Марина Салтанова, мені 57 років. Я відчуваю, що в мені є сили і потреби допомагати слабшим, які потребують моєї допомоги. Я знаю, що я не пунктуальна, але проєкти, які підібрала для мене моя координаторка, мені дуже підходять. У них я можу реалізовуватися, допомагати дітям, літнім людям і тваринам і відчувати своє місце, радість від зробленого і важливість своїх вчинків.

Мої діти ростуть у єврейській громаді. І я усвідомлюю, як багато громада дає мені та моїй родині. Я відчуваю потребу і бажання допомагати іншим і просто бути вдячною за все, що робиться для мене. За можливості, перед єврейськими святами в рамках проєкту "Свято в кожну домівку" я розношу подарунки нашим самотнім підопічним. Разом із моєю мамою я є волонтером у проєкті "Старший брат". Але моя найбільша любов - це проєкт "Бабусині рецепти", де я готую разом зі своїми дітьми. Дякую за можливість допомагати іншим і отримувати від цього задоволення.

Анастасія - мама особливої дівчинки. "Моя історія волонтерства почалася не з діагнозу моєї дитини. Тому що на той момент, я, як і будь-яка мама, шукала "чарівну" таблетку, шукала лікарів, клініки, які можуть допомогти моїй дитині. Нам із донькою 2014 року довелося покинути рідне місто у зв'язку з непростою ситуацією в Україні та переїхати до м. Суми. Коли лікарі в один голос сказали, що для нас єдиний вихід - школа-інтернат, - я сама повірила в це. І побачила все зсередини. Як навчаються діти з особливими потребами, ставлення до них. Я бачила різних мам і тат. Таких розгублених і не дуже. Ці діти перебувають у своєму світі - світі нечуючих людей. Мені так захотілося розширити їхній кругозір і показати їм інший світ. З цього почалася моя волонтерська діяльність. Я знаходила можливість і почала організовувати екскурсії, майстер-класи, робити спільні заходи з дітьми, які чують. Ми з чоловіком перевела нашу доньку до загальноосвітньої школи. Це рішення було дуже складним. Ми за інклюзію. Ми за єдиний світ для всіх. Не хочеться, щоб світ ділився для тих, хто чує, і для тих, хто не чує. Він один для всіх!"

Мене звуть Марина і мені, здається, 23 роки. Принаймні, так написано в якомусь документі під назвою "паспорт". Чесно кажучи, я не відчуваю себе на цю, в моєму випадку, суб'єктивну цифру. У шкільні роки було якось зрозуміло і просто. Якщо тобі 5 років, то в тебе обов'язки - прибрати за собою іграшки, помити за собою тарілку, зробити домашнє завдання з підготовки до школи. Якщо тобі 10, то - вчитися, мити посуд, прибирати, доглядати за домашніми тваринами. Якщо тобі 15 - ... теж начебто зрозуміло. І час ішов правильно, однією лінією, приблизно з однією швидкістю, все було саме в ту хвилину, в яку має бути. Але з певного етапу мого життя це стало вже не так. Лінія викривилася, дала тріщини і з'явилися глухі кути в "назад". У той час моє життя перевернулося. Точніше, його перевернули, можна навіть сказати, його "впустили", і, хочеться сподіватися, що лише для того, щоб я змогла встати і "зайняти позу" - таку, яка мені подобається. Коли потяг мене привіз до Сум (я досі не знаю, чи була я в цьому потязі пасажиром, чи його машиністом), я відкрила для себе нові простори. Не у фінансовому чи матеріальному плані, а в моральному. У цьому місті я зараз відчуваю свій дім. Не тому, що там близькі мені чоловічки (їх заведено називати батьками, але для мене вони більше, ніж просто батьки). А тому, що там живуть люди, які вперше мене побачили восени 2014 року і прийняли у свій дім як рідну, неначе вони мене знають із тих часів, коли я вважала, що в космос можна потрапити, коли тебе підкидають над головою. Наше спілкування почалося з банальної допомоги. Допомоги для людей, яких вони бачили вперше, які просто потребували. До хорошого швидко звикаєш. Але звикаєш не тільки отримувати, а й віддавати, що далеко не менш важливо. Віддавати/поділитися/дарувати щось нужденним - це стало моєю звичкою (мушу сказати, дуже хорошою звичкою). Адже, хто, якщо не ми?! Хто, якщо не я?! Кому, якщо не їм? Коли, якщо не зараз?!

По своїй натурі я дуже активна, енергійна та емоційна людина. Можливо, саме тому моє життя дуже стрімке та сповнене емоційних навантажень. Діти, дві роботи, собака, магазини, гуртки, якісь гості, батьки-родичі, кухня, уроки-садочок – весь день я в русі. І так – із дня у день. Іноді я нагадую собі білочку у колесі, яка бігає-бігає, а колесо крутиться по колу і нічого особливо не змінюється. Коли у Хеседі з’явилося волонтерське направлення, я приймала участь час від часу, коли мене про це просили. Особистої ініціативи я не проявляла, бо думала про те, що в мене жити немає часу, не те, щоб ще волонтерити. Але з часом я стала помічати, що мої рідкі участі у волонтерських проектах приносять мені задоволення, якесь заспокоєння, зняття напруги, заспокоюють мене і сповільнюють мій шалений ритм життя. Особливо це стосувалося проектів з творчим направленням та проектів креативних, масових. І, по-маленьку, потихеньку, я стала все більше часу приділяти волонтерській діяльності, бо зрозуміла, що це вносить в моє життя та в моє світосприйняття позитивні моменти. А коли з’явився проект «Здоров’я у фарбах» я просто стала ним жити. Це моя розрада, моя віддушина, моє заспокоєння та мій особистий кайф. Сьогодні мені вже здається, що без волонтерської діяльності я просто вибухну. Я не скриваю не від кого, що волонтерством займаюсь, в першу чергу, не заради благої справи, а заради себе та своєї сім’ї. Можливо, це егоїстично, але як є. Але чому б не допомогти собі, якщо це іде на благо ближнім?

Я мама в декреті. Ні, я мама 3-х активних пацанів у декреті. Ні, я дуже творча мама 3-х дуже активних пацанів у декреті. Тут, напевно, треба ставити крапку, оскільки і так все зрозуміло. Їжа, кухня, садки, школи, уроки, прибирання, прання, знову уроки, прогулянки і знову прибирання-готування. І так щодня. А ще треба знайти час для себе і для своїх занять англійською. Ось тут точно треба ставити крапку. Але я ставлю три крапки, оскільки я ще встигаю досить активно брати участь у певних волонтерських проєктах. Насамперед, це творчі проєкти та проєкти, спрямовані на допомогу дітям. Сама дивуюся, як і де я знаходжу на це час, але мені це просто необхідно, навіть на шкоду часу, який я можу витратити на відпочинок. Для мене це важливо, тому що я відпочиваю від дому, я морально відпочиваю від свого "колеса життя", я набираюся позитивних емоцій і позитивної енергії. Дівчата-волонтери дивуються мені, коли я йду проводити майстер-клас в онкологію і кажу їм, що таким чином, хоч ненадовго, тікаю з дому. Сміються, що збігаю від 3-х пацанів до 13 інших дітей. Просто діти ці для мене інші... Я емоційно живлюся допомогою їм. Тому я й не тільки не приховую, а й відкрито кажу, що волонтерство потрібне мені як повітря, інакше - я задихнуся!

Наталя - наша чарівниця, адже все, що пов'язано з творчими виробами, - це до неї! Вона добра, чуйна і дуже креативна людина. Завдяки їй у RVC вийшов цілий сімейний підряд волонтерів, адже вона залучила до творення добрих справ своїх доньок і зятя. Участь у "Rivne Volunteer Community" почалася з того, що раніше Наталі була співробітником РОБФ "Хесед Ошер" і вела програму "Денний Центр". Усі підопічні досі її дуже люблять і цінують, а вона завжди говорить про них з усмішкою. Спільну мову Наталя знайшла не тільки з літніми людьми, а й з дітками, які завжди з нетерпінням чекають її майстер-класів. "Волонтерство для мене, насамперед, - це саморозвиток і самовдосконалення. Коли, завдяки твоїм старанням, світ хоч на трохи стає добрішим, ти живиш свою душу." - говорить Наталя про свою волонтерську діяльність.

Володя - один із перших волонтерів у "Rivne Volunteer Community" і з тих людей, яких не треба кликати на допомогу, він сам з'являється в потрібному місці й у потрібний час, як за помахом чарівної палички! Чуйний, працьовитий, хазяйновитий і завжди готовий до дії. Він гарний не тільки у "фізичній допомозі", а й чудовий співрозмовник для будь-якого покоління. "Я хочу, щоб моя дочка виросла Людиною. А для цього я маю стати для неї прикладом, заслужити це, показати, що на мене можна рівнятися. Саме в цьому мені допомагає моя волонтерська діяльність. Вона бачить, що тато несе добро в цей світ і теж починає вчитися творити добрі справи. На моєму прикладі - і це найважливіше!"

Галина дуже любить єднання з природою, вона завжди перша відкриває купальний сезон і остання його закриває, щотижня їздить до лісу, незважаючи на погоду чи стан здоров'я. Це людина, яка не сидить на місці, а завжди веде активний спосіб життя. Галя чудова мама для свого особливого сина, який народився з ДЦП, чудовий співрозмовник, весела, добра і чуйна. А ще прекрасна швачка, яка завжди нас виручає! Підшити, вшити, розшити або терміново перешити - всі підопічні "Хеседа" і "RVC" біжать до неї. Так само Галина активно бере участь у проєктах "Барахолка" і "НарруОld". "Той, хто нічого не робить для інших - нічого не робить для себе", - фраза Гете, який Галина вважає своїм девізом і з яким вона йде по життю!

Мені подобається бути корисною і потрібною. У моменти, коли я допомагаю, у мені щось змінюється і приходить розуміння, що всі ті турботи і клопоти, якими ми морочимося в повсякденному житті, - ніщо порівняно з тим, як важко доводиться іншим людям. Допомагаючи у важких відділеннях, де хворі на межі життя і смерті, особливо розумієш, скільки багато тобі дано в цьому житті і наскільки легко це втратити. Така волонтерська діяльність допомагає мені кожен день проживати в радості та щасті, з розумінням того, що я маю цілий світ і маю насолоджуватися цим тут і зараз, маю цінувати це тут і зараз і не відволікатися на дрібниці!" Наталя - працююча мати трьох дітей, двоє з яких - близнюки. І, здавалося б, часом їй дуже важко знайти час для самої себе, не те, щоб для волонтерської діяльності. Але, дивом-чудовим, вона знаходить і час, і можливість, і море душевного тепла та турботи для цього. Наталя - перукарка і волонтерить у цьому напрямку. Постригти 10 лежачих і маломобільних людей із паліативного відділення з індивідуальним підходом і приємними розмовами - для неї це простіше простого! Допомогти з організацією свята краси в дитячій онко-гематології - легко, швидко, якісно! Де ця тендітна жінка бере сили - просто незрозуміло...

Соціальна активність, добрі справи, Тікун Олам - абсолютно не нові для мене поняття, адже вже понад 15 років я постійно зіштовхуюся з цим у рамках своєї роботи в організації "Проект Кешер". Саме тому, дізнавшись, що моїй громаді теж потрібна допомога, потрібні добровольці, справа стала за малим - іти і робити! Але першопричина - це і я сама, адже волонтерська діяльність - бумеранг і добро завжди повертається добром. Завдяки волонтерству я розвинула свої навички, поборола страхи, знову знайшла можливість творити! І це безцінно, коли добрі справи заради добрих справ!

Для мене волонтерство - це віддавати частинку себе, не просячи нічого натомість. Хтось може сказати, що так я розпилююся в інших людях і скоро вичерпаюся. Але вони не мають рації. Так я примножую радість, якою ділюся. Тому що зернятко любові, посаджене в нужденному серці, має властивість проростати і давати плоди.

Одна з найактивніших волонтерів центру. Ірина - саме та, на кого можна покластися в будь-який момент!!! Наразі вона вже координаторка проєкту "Еко Цінності" та постійна волонтерка проєкту "Світ Надії", який працює щотижня. Сама Іра говорить про свою історію так: "У "Poltava Volunteer Community" потрапила випадково. 1, 5 роки тому знайома попросила допомоги з майстер-класом для особливих діток, я погодилася. І відтоді беру участь майже в усіх заходах. Я вважаю, що волонтерство - це можливість змінити життя і, насамперед, не інших, а своє. Для мене волонтерство - це нові знайомства. І не просто знайомства - а знайомства з однодумцями. Волонтерство надихає, дає інструменти для саморозвитку, дає безцінний досвід"

Женя Таршис - уже багато років волонтер у громаді "Хесед Нефеш". Він - це завжди чуйність, доброзичливість, підмога та опора справжнього чоловіка. Коли він береться за справу, то насамперед наводить спокій у колі волонтерів і робить усю навіть найскладнішу для них роботу з легкістю. З ним весело, легко і приємно!

"Волонтерство для мене - безкорисливі справи і вчинки для надання допомоги нужденним людям. Мені подобається робити людей щасливими і волонтерство дає для цього необмежені можливості". Тетяна знаходить завжди час для добрих справ, незважаючи на зайнятість на роботі та виховання 2 синів. Тому що для неї волонтерство - це не в тягар, а в радість!

Мене звати Тетяна Нестеренко і я - волонтерка! Усім відомо, що волонтер - це людина, яка дарує час свого життя іншим на благо! А для мене особисто, волонтер - це людина честі, гідності та носій високих моральних цінностей. Адже це так круто, коли тобою створений маленький світ добрих вчинків, слів, ідей, інтересів. Мені це так подобається! І я справді кайфую, коли від моїх дотиків радіють душі та теплішають серця! Завдяки волонтерству я познайомилася з дивовижними, прекрасними людьми. Але це тільки початок! Давайте спілкуватися, давайте закохуватися, давайте жити повноцінно і красиво!

Я - Тищенко Катерина Миколаївна, мені 33 роки, я заміжня і в мене є син Артем, йому 8 років. Артем навчається в єврейській загальноосвітній школі м. Одеса, де, саме, нам і розповіли про заняття івриту для дітей у "Бейт Гранде". Про "Лігу Єврейського Волонтерства" я дізналася вже там, коли прийшла дізнатися про уроки івриту. Коли ми почали ходити, я не зовсім розуміла, що це за Ліга, але дізнаючись більше, дуже зацікавилася тим, що саме робить організація. Я була шокована як багато всього робить "ЛЕВ"! І я не змогла залишитися байдужою. Я стала брати участь у проєктах допомоги діткам з обмеженими можливостями та літнім людям. Тепер відчуваю себе частиною нашого волонтерського сімейства. Дуже тішить, коли можеш допомогти саме тим, хто цього потребує, дивитися на радість і щастя як дітей, так і літніх людей. І показувати синові належний приклад. І повірте мені, що працювати, бути дружиною і мамою та бути волонтером - одне іншому не заважає. Збираюся й надалі допомагати в реалізації добрих справ і вчинків тепер уже нашого волонтерського центру.

До волонтерства я прийшла через своїх друзів. Мені дуже подобається працювати з дітками, вони дуже чуйні та чесні, люблю заняття "Глинотерапії", терапевтичну коробку Юнга. Волонтерство - це теплота і щасливі оченята дітей...

Трохи більше року тому я вперше потрапила з дитиною на заняття в недільну школу в громаді та познайомилася з дивовижними хлопцями-волонтерами. Ніколи не забуду те, найперше, заняття! Воно проходило під гаслом "Нагодуй птаха взимку", де ми робили справжні годівнички для пернатих із дерева та фанери під чуйним керівництвом Євгена Бродського, а також вивчали, чим можна підгодувати пташок, які зимують у нашій місцевості. Ми з сином пішли з цього заняття в повному захваті, з сяючими очима - відтоді ми постійні учасники різноманітних акцій, що проводяться Volunteer Community Myrgorod. Одночасно я придбала нових друзів-однодумців, отримала можливість відчути себе потрібною оточуючим, долучити до такої благородної справи сина. Бути волонтером - це здорово!

Я вважаю, що волонтером можна стати в будь-якому віці. Якщо ти шукаєш свій шлях, те, що тобі справді цікаво, тоді волонтерство - один із найкращих способів проявити себе. Роблячи добрі справи, ми навчаємося різних навичок, беремо участь у реальних проєктах, отримуємо знання та досвід. А головне ми займаємося тим, що нам дійсно цікаво і приносить величезне задоволення.

Чому я стала волонтером? Мені абсолютно просто відповісти на це запитання, адже мені просто не байдужий світ, що навантажує мене. Я намагаюся брати участь у всіх волонтерських акціях, щоб світ навколо нас став кращим і добрішим. Я і сама від цього змінююся на краще!